Гортаючи сторінки підручника з історії, дуже легко провести паралель між подіями сучасності та тими, що відбулися у нашій державі майже 100 років тому. Як і тоді, Україна у вогні та сльозах втрачає найкращих синів свого народу. У 1918 році під Крутами 300 молодих хлопців стали на захист власної держави і віддали за неї життя. Взявши в руки зброю, юнаки хоробро захищали свою землю. Сьогодні ж українці знову змушені боротися за Батьківщину зі зброєю в руках. Зовсім юні хлопці та дорослі чоловіки вирушають на жорстоку і несправедливу війну, часто – добровільно, аби захистити свою державу,  родину від російських окупантів. Історія має здатність повторюватися.

Нерівний бій між студентами та п’ятитисячною більшовицькою армією

29 січня українська громадськість відзначає День пам’яті героїв Крут. 98 років тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.

На рубежі 1917-1918 рр. розгорнулася інтервенція російсько-більшовицьких військ в Україну. Керівництво УНР мусило вислати проти неї переважну частину своїх військ. Тоді ж було створено загін із числа добровольців (студенти, гімназисти), який було направлено для зміцнення оборони залізничної станції Крути під Ніжином.

29 січня 1918 року ця молодь під тиском переважаючих сил російських більшовиків опинилася у центрі бою без належної підтримки, але не відступила.

300 оборонців Крутів полягли смертю хоробрих. Нечисленні полонені були закатовані. Дивом врятувалися одиниці з числа добровольців. Цей подвиг став символом героїзму української молоді у боротьбі за незалежну Україну.

300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі.

Бій тривав лише п’ять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога на два дні.

Тіла загиблих героїв були перевезені до Києва і поховані на Аскольдовій могилі – старовинному кладовищі на Дніпровському схилі.

Фото, яке прийнято вважати за знімок перепоховання загиблих під Крутами студентів

Від часу відновлення державної незалежності України у 1991 році щороку біля цієї могили, а також на місці бою під Крутами 29 січня відбуваються заходи пам’яті.

Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут».

 

 

Очевидці: “Бій під Крутами – це були перші хвилі відродження нації”

«Вже світанки нашої державности швидко вернули нас до дійсности, не даючи часу до радощів, – покликом нести все на вівтар молодої, вже загроженої ворогом держави. І несли старші громадяни, заможні і незаможні, свої лепти й дари на національний фонд, а молоді готові були без застановлення віддати й життє. То були ті перші святі хвилі відродження нації, які наступають по тяжкому національному гніту».

«Небагато нас було, яким удалось відступити до потягу. Багато загинуло в бою, особливо на правому відтинку, а на лівому при відступі. До ворожого полону захоплено дві групи: перша складалася з тих, що не змогли продертися крізь вороже коло, друга з відступивши на станцію. Переказували, що вони атакували ворога і в тій атаці дехто загинув; решту звірськи розстріляно невдовзі по битві. Селянам заборонили ховати тіла замордованих».

(Л.Л. «Спогади про бій під Крутами»)

«Така вже історична доля України, що вона, починаючи від славних запорожців, які гострими козацькими шаблями завзято боронили рідний край від напасників, аж до останнього часу в боротьбі добуває своє право на волю і незалежність; така її доля… Але щастя її в тому, думалось мені, що ніколи не переводились на Вкраїні вірні сини-лицарі, які в найтяжчі часи безправ’я та рабства високо держали прапор визволення, не спиняючись навіть перед тим, щоб життя віддати за свою убогу матір – Україну. Ми були часткою тих вірних синів і тому ми поїхали».

«Який настрій був під час битви? Була все та ж певність у неминучості свого рішення, свідомість своїх обов’язків перед своєю совістю, і ця певність і свідомість була причиною того, що не страшні були ні свист куль, ні розриви смертоносних шрапнелі…»

( Іван ШАРИЙ, «Січовики під Крутами»)

Джерело: http://incognita.day.kiev.ua/

 

Позначки: , , ,