Походження назви

  • За однією з версій, назва «Мена» (з наголосом на другому складі, зустрічається «Міна») пов’язана з правовим терміном «мена», з обміном полонених, товарів, торгівлею. Від цього походить, мабуть, і назва колись повноводної (видно по залишках круч) річки Мена — судноплавного шляху до Десни і Дніпра. Через Мену йшов також давній торговельний сухопутний шлях на Чернігів, Курськ, Дон.
  • Однак відомий краєзнавець радянських часів О.Знойко висунув іншу версію: назва річки Мени та міста Мени походить від назви бога-Місяця, якому поклонялись праукраїнці-язичники. У слов’ян не лише збереглися обряди на честь Місяця, який вічно змінюється (вмирає і воскресає), а й стародавні назви-топоніми. У протослов’ян існували паралельні назви «мен» і «місяць» ще з доби індоєвропейської спільності.

Литовською мовою місяць і донині зветься «мену» (mёnyo, mёnesis), українською «місяць», старослов’янською — «м­ъсяць» (з вимовою місяць), болгарського «месец», словенською — «mésec», сербо-хорватською — «мjëсêц», чеською — «měsic», словацькою — «mesiac», польською — «miesiąс», у латишів — «mẽnesis», давньопрусською — «menins», білоруською — «місик». Українське «місяць» етимологічно і семантично тотожне з тракійсько-кіммерійським «Men» і походить ще з індоєвропейського mēs- (mēns-).

Історія

Мена — стародавнє місто. Археологічними дослідженнями виявлені залишки поселення доби бронзи (2000 р. до н. е.), юхновської культури, старослов’янських поселень І — V ст., часів Київської Русі Х — ХІІІ ст., городище ХІ — ХІІ ст., а також 7 курганів, серед яких «Юркова могила» ХІ — ХІІ ст.

Перша писемна згадка 

Проблема датування та походження назви міста Мена приваблювала науковців та краєзнавців ще з другої половини XIX століття. Першим, хто звернув увагу на дату заснування міста, був архієпископ Чернігівський та Ніжинський Філарет (Гумілевский) (1805 – 1866). Описуючи населені пункти Чернігівської єпархії, Гумілевський вважав 1408 рік відправною точкою в системі історичних координат, зазначивши, що місто з’явилось ще в дотатарський період [Див. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи / Филарет (Гумилевский). – Кн. 6. Уѣзды: Новгородсѣверскій, Сосницкій, Городницкій, Конотопскій и Борзенскій. – Чериниговъ.: Земская Типографія, 1874. – 545 с.]. Однак в кінці XIX ст. з’являється нова версія, щодо першої писемної згадки про місто, датована 1066 роком. Ця помилкова та необґрунтована дата, була фактично подарована, автором енциклопедичної довідки про Мену, російським публіцистом та юристом Василем Васильовичем Водовозовим (1864 – 1933), опублікованої в 37-му томі словника Брокгауза і Ефрона в 1896 році [Див. Энциклопедическій словарь. Изд. Ф.А. Брокгаузъ, И.А. Ефронъ. – СпБ.: Типо-Литографія И.А. Ефрона, Прачешный пер., №6. – 1896. – Т. XIX. – 476 с.]. В 1903 році з’являється справжня наукова концепція, пов’язана з історичним датуванням вищезазначеного населеного пункту. Викладач російської історії, Київського імператорського університету ім. Св. Володимира – Петро Васильович Голубовський (1857 – 1907), досліджуючи міста Чернігівщини часів Київської Русі, акцентує увагу на давньоруському місті Хоробор, який вперше згадується 1153 року. Детально проаналізувавши імовірне місцезнаходження цього сіверянського града, з яскравою назвою, Голубовський наполягає, що Хоробор слід ототожнити з сучасною Меною, на теренах, або поблизу якої він і знаходився [Див. Голубовскій П.В. Гдѣ находились существовавшие въ домонгольскій період города: Ворголъ, Глеблъ, Зартый, Оргощъ, Сновскъ, Уненѣжъ, Хороборъ? / П.В. Голубовскій //Журналъ министерства народнаго просвѣщенія. Седмое десятилѣтіе. – Ч. CCCXXXXVII. – Май., СпБ.: Сенатская типографія – 1903. – С. 111-135. Голубовскій П.В. Историческая карта Черниговской губерніи до 1300 г. // Труды тринадцатаго археологическаго съѣезда въ Екатеринославѣ 1905 / П.В. Голубовскій. – Томъ II. – М.: Товарищество типографіи А.И. Мамонтова, 1908. – 806 с.]. Як відомо, наукова теорія Голубовського, щодо локалізації Хоробора, та інших давньоруських міст і городищ Чернігівської губернії, отримала позитивну оцінку з боку провідних істориків та археологів імперії на XIII археологічному з’їзді, який відбувся 1905 р. в Катеринославі. Отже станом на початок минулого століття, місто отримало три дати імовірного заснування, жодна з яких так і не була обґрунтована. Ніхто з згаданих науковців не аналізував його топонімічну назву. Лише Голубовський, звертаючи увагу на не співзвучність назв Хоробор – Мена, висловив думку, що, алогічність в ході перейменування давньоруських населених пунктів, було типовим явищем тих часів. Як не дивно, але саме, Голубовський, зробив першу спробу пояснити назву сучасного райцентру Мена. В 1928 році відомий чернігівський краєзнавець та діалектолог Юрій Степанович Виноградський (1873 – 1965) опускаючи давньоруські версії датування Мени, дещо конкретизував версію Філарета (Гумилевського), посилаючись на дослідження відомого мореплавця та військового – Рафаїла Володимировича Зотова (1848 – 1893). Останній, досліджуючи генеалогічні зв’язки чернігівських князів, звернув увагу на загадкового князя Урустая мѣнськаго, який разом з литовським князем Свидригайлом Ольгердовичем (? – 1452) 26 липня (4 серпня) 1408 р. перейшов на службу московського князя Василія I (1389 – 1425) [Див. Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и Черниговском княжестве в татарское время / Р. Зотов – СпБ.: Типография братьев Пантелеевых, 1892. – 327 с.]. Наукова розвідка Ю.С. Виноградського, в якій автор, описуючи рідну Сосницю, та її околиці, приділив Мені значну увагу, було здійснено перше наукове обґрунтування дати першої літописної згадки [Див. Виноградський Ю.С. Сосниця та її околиці (Топографічні й археологічні матеріяли, перекази та історичні відомості) / Ю. Виноградський // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. – К.: Державне видавництво, 1928. – C. 147–169.]. Саме Виноградський був першим хто зв’язав назву міста (Мена) з інтенсивним товарообміном, та обміном полонених, що, імовірно, відбувалися в цих краях за часів Київської Русі [Див. Виноградський Ю. С. Назви міст, сіл і річок Чернігівщини / Ю. С. Виноградський // Мовознавство, 1957 р. – т. 14. – С. 2 – 5.]. Версія Виноградського фактично співпала з версією архієпископа Гумілевського, і в поєднанні з точкою зору Зотова завершує початковий етап дослідження визначення датування та походження назви міста. А концепція Гумілевського – Зотова – Виноградського, в поєднанні з теорією локалізації давньоруського міста Хоробор Петра Голубовського, стали фактично базовою історичною парадигмою в процесі вивчення ранньої історії міста Мена. Таким чином станом на початок 30-х років минулого століття, райцентр Мена, отримав більш-менш обґрунтовану версію щодо дати першої писемної згадки та топонімічного пояснення власної назви. Версії, думки, точки зору та наукові концепції вчених другої половини XIX – початку XX ст. сприяли формуванню низки базових дат, та топонімічних інтерпретацій, створивши платформу для наукових досліджень та дискусій в другій половині XX – початку XXI ст. Новий етап визначення віку та пояснення назви міста, розпочався в 50-ті роки минулого століття. Він безпосереднім чином пов’язаний з діяльністю місцевих краєзнавців – засновника менського районного краєзнавчого музею – Володимира Федоровича Покотила (1924 – 1989) та Дмитра Панасовича Калібаби (1925 – 2005). Посилаючись на Лаврентіївський літопис, займаючи містечково-патріотичні позиції і вважаючи Мену давньоруським містом, Покотило та Калібаба (ігноруючи точку зору їхнього земляка Ю.С. Виноградського, з яким вони активно співпрацювали), відкинувши всі попередні версії, вперто вважали що саме 1066 рік слід вважати датою першої літописної згадки про місто. Їхня точка зору знайшла відображення в низці газетних та журнальних публікацій, які побачили світ вже після смерті Юрія Виноградського [Див. Покотило В.Ф. Археологічні пам’ятки Менщини / В.Ф. Покотило // Колгоспна правда. – 1971. – 14 жовт. Покотило В.Ф. Джерела історії // Колгоспна правда. – 1983. – 19 бер. Покотило В.Ф. Дорогами рідного краю // Пам’ятники України. – 1971. – 3 трав – С. 30-31. Покотило В.Ф., Сироткіна Г.Ф. Шляхами історії // Колгоспна правда. – 1989. – 4 лип Покотило В.Ф. Джерела історії. Люби і знай свій рідний край // Колгоспна правда. – 1983. – 19 бер.]. Що ж стосується інтерпретації назви міста, Д. Калібаба та В. Покотило до кінця свого життя залишались вірними версії торгово-обмінного пояснення назви міста, інколи пов’язуючи топонім «Мена» з однойменною назвою річки, що постійно змінювала своє русло [Див. Калібаба Д.П. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років / Д.П. Калібаба // Колгоспна правда. – 1966. – 13 січ. Калібаба Д.П. Рідне Придесення // Колгоспна правда. – 1983. – 1 лют. Калібаба Д.П. Древня і молода. До 920-річчя Мени // Колгоспна правда. – 1986. – 5 квіт. Калібаба Д.П. Мена. Коротка довідка // Колгоспна правда. – 1991. – 3 серп. Калібаба Д.П. Мені – 930 років. 1066 – 1996. Історична довідка // Наше слово. – 1996. – 10 січ. Калібаба Д.П. Древня і молода: історична довідка про Мену // Наше слово. – 1996. – 21 серп.]. Така однобокість та науковий догматизм сприяли певній консервації процесу дослідження історії даної адміністративної одиниці. Вищезазначені краєзнавці майже на півстоліття монополізували право офіційного тлумачення його базових історичних параметрів. Однак, віддаючи належне вказаним регіональним дослідникам, слід зазначити, що в значній мірі саме завдяки Покотилу та Калібабі (які вперто проштовхували давньоруську, обмінно-бартерну концепцію датування та походження назви міста), Мена в 1966 році з містечка перетворилася на місто, ставши районним центром! В той же час, слід звернути увагу на певну розбіжність та кон’юнктурність датування Мени, яка проявила себе в 60-80 роки минулого століття. Якщо на початку 60-х в першому видавництві Української радянської енциклопедії (УРЕ) вивчення міста датоване 1066 роком, то з початку 70-х років більш актуальним стає 1408 рік. [Див. Українська радянська енциклопедія / М.П. Бажана. – Т. 9. – К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1962. – 568 с. Украинская советская энциклопедия / Бажана Н. П. – в 12 т. – Т. 6. – К.: Главная редакция украинской советской энциклопедии, 1981. – 552 с.] На початку 70-х років минулого століття було укладено багатотомну «Історію міст і сіл УРСР», автори та упорядники якої не обійшли увагою Мену, яка на той час стала районним центром і знаходилася на перетині залізничного сполучення України з Білоруссю, та сухопутного з Росією. Автори наукової статті про місто, згадані вище, Д. Калібаба та В. Покотило лише резюмували версію Ю. Виноградського дійшовши висновку, що дата виникнення міста – 1408 рік [ Див. Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область / В.Н. Денисова, О.П. Лотоцька, І.І. Озолін та ін. – К.: Інститут історії академії наук УРСР, 1972. – 779 с.]. До речі практично одночасно з датою, зазначеною в «Історії міст і сіл» відомий український географ, педагог та краєзнавець член Географічного товариства України, кандидат педагогічних наук – Микола Тимофійович Янко (1912 – 2011) в першій редакції «Топонімічного словника-довідника Української РСР» зазначає що місто вперше згадується в Лаврентіївському літописі під 1066 роком [Див. Янко М.Т. Топонімічний словник Української РСР / М.Т. Янко. – К.: Знання, 1973. – 179 с.]. Нарешті в 1981 році в шостому тому другої редакції УРЕ приводиться 1408 рік. [Див. Украинская советская энциклопедия / Бажана Н. П. – в 12 т. – Т. 6. – К.: Главная редакция украинской советской энциклопедии, 1981. – 552 с.]. Саме цю дату було закріплено в енциклопедичному довідникові «Чернігівщина», який побачив світ у 1990 році [Див. Чернігівщина: енциклопедичний довідник / А.В. Кудрицького. – К.: «Українська Радянська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1990. – 1006 с.]. Парадокс такої хиткої і невизначеної позиції, щодо датування міста Мена, полягає в тому, що на науково-енциклопедичному рівні, рік народження міста датований 1408 роком, а згідно даних офіційного реєстру населених пунктів України – 1066 [Див. Місто Мена. Верховна Рада України. [Електронний ресурс] Режим доступу до сайту:http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=07.10.2011&rf7571=40418. Заголовок з екрану. – 24.04.13. ]. Імовірно, що такий науково-історичний казус, став можливим завдяки наполегливій позиції менських краєзнавців Д. Калібаби та В. Покотила, зусиллям яких Мена перетворилась на один з найдавніших населених пунктів Східного Полісся, поступаючись лише Любечу та Чернігову! В 80-х роках минулого століття з’являється нове пояснення, щодо походження назви міста. Її автор – ніжинський історик-краєзнавець, Олександр Павлович Знойко (1907 – 1988). Аналізуючи фонетичні та езотеричні чинники індоєвропейських племен, які мешкали на території України, Знойко звертає увагу на культ Місяця, який був досить поширений в середовищі балтських, протослов’янських та слов’янських племен, які в давнину колонізували наші землі. Фонетична та семантична тотожність литовського слова «мену» (mёnyo, mёnesis), тракійсько-кіммерійськиою мовою «мen» є коренем для топоніму Мена. Втім Олександр Знойко не зв’язував його з назвою даного населеного пункту, а просто вказував на певну закономірність деяких похідних слів, імовірно пов’язаних з поклонінням нічному сонцю [Див. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. / О.П. Знойко. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.]. Діаметрально протилежне трактування назви міста Мена в кінці минулого століття запропонував в другій редакції топонімічного словника України, М. Янко, який пов’язував назву міста з назвою автентичного гідроніму, що перекладається з індоєвропейської «мen» – «йти», «текти» [Див. Янко М.Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник / М.Т. Янко. – К.: Знання, 1998. – 432 с.]. Своєрідний «хронологічний реверс», щодо історичного датування міста відбувся на початку 90-х років минулого століття. В четвертому томі Енциклопедії українознавства (виданої в Україні в 1994 році), в короткій довідці про Мену, знову виринає 1066 рік. [Енциклопедія українознавства. Словникова частина / В. Кубійовича. – Львів.: «Молоде життя» Наук. тов-во ім. Т. Шевченка, 1994. – Т.4. – 1600 с.]. І хоча укладання емігрантської Енциклопедії українознавства було завершене станом на середину 80-х років, стаття, яка стосувалась Мени, вочевидь, була написана в кінці 50-х років. Скоріше за всього вона є напіврепринтом довідки про місто, подане в словнику Брокгауза та Єфрона. Початок XXI століття відкрило новий етап вивчення та дослідження датування та походження міста Мена. Він розпочався з часу видання етнографічного есе «Наша рідна Менщина», укладеного краєзнавцями Д.П. Калібабою, та В. С. Соляником, яке побачило світ в 2003 році. Вищезазначені автори здійснили історико-етнографічне узагальнення відомостей про місто та район, зібраних краєзнавцями та науковцями попередніх років. Зосередивши увагу на багатогранності версій, щодо датування появи міста, Калібаба та Соляник (вкотре посилаючись на авторитет Брокгауза та Єфрона), врешті-решт продемонстрували свою прихильність канонічній даті – 1066 року, вважаючи її єдино вірною. Що стосується походження назви, вказані краєзнавці так і залишились провідниками класичної істматовської схеми, де ключовим чинником розвитку були соціально-економічні фактори, що пов’язували назву міста з грошово-бартерними стосунками, які були основою торгово-економічного розвитку краю за часів Київської Русі [Див. Калібаба Д.П., Соляник В.С. Наша рідна Менщина / Д.П. Калібаба, В.С. Соляник. – Мена. : Домінант, 2003. – 173 с.]. Видання даної збірки сприяло цементуванню концепцій щодо даної історичної проблеми. Причина – відсутність зацікавленості та байдужості з боку краєзнавців, вчених, істориків та науковців. Небажання, або неспроможність, здійснити справжній науковий аналіз. Така ситуація, спричинила появу сумнівних пояснень назви міста. Це стосувалося не тільки Мени, а й інших населених пунктів сучасної України. Доктор історичних наук, професор, Леонід Львович Залізняк (н. 1951 р.), зазначає, що за версіями деяких сучасних псевдоісториків: «Засновники Риму – Ромул і Рем взагалі походять з Ромен, римський імператор Сула – з Посулля, а перший єгипетський фараон Менес – з райцентру Мена на Чернігівщині» [Див. Залізняк Л. Л. Стародавня історія України / Л. Л. Залізняк. – К.: Темпора, 2012. – 542 с.]. В академічному форматі, непевність, щодо визначення дати виникнення міста було зафіксовано в 6-му томі Української історичної енциклопедії виданому в 2009 р. Систематизуючи хронологічні дослідження про Мену, авторка статті, доктор історичних наук, професор Ярослава Володимирівна Верменич (н. 1965 р.), резюмує: «Щодо дати заснування міста існує дві точки зору. У «Брокгауза и Ефрона энциклопедическом словаре», у першому виданні «Української радянської енциклопедії», «Енциклопедії українознавства», у «Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» М. Янка та інших джерелах з посиланням на Лаврентіївський літопис називається 1066 р. Однак більшість дослідників пов’язує початок міської історії Мени з 1408, коли вона перебувала у складі Великого князівства Литовського» [Див. Енциклопедія історії України: у 10-ти т. / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2009. – т. 6. Ла – Мі. – 2009. – 784 с.]. З 2010 року до проблеми вивчення висхідних історичних параметрів рідного міста, долучився уродженець Мени, кандидат історичних наук, доцент, Олександр Миколайович Салтан (н. 1976 р.). В 2011 році, в двох наукових статтях ним було зроблено спробу розкрити загадкову постать «князя Урустая Мѣнскаго», та здійснити науковий аналіз двох дат, які попередні дослідники вважали часом першої літописної згадки про місто. В результаті проведеного дослідження історія краю позбулася однієї з «білих плям», яким, імовірно, був татарський мурза Уруста (Уростай, Урустай) [Див. Салтан О.М. Урустай – «князь» менський / О.М. Салтан // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал – 2011. – №1 (97). – С. 9-17.]. Окрім того, вперше, було піддано сумніву одне з класичних канонічних датувань міста – 1066 рік. Доведено невідповідність ототожнення райцентру Мена з давньоруським містом Мѣнескъ, яким є сучасний Мінськ [Див. Салтан О.М. До питання про першу літописну згадку про місто Мена, Чернігівської області / О.М. Салтан // Українознавство. Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал – 2011. – №2 (39). – С. 187-192.]. Згідно наукової версії О.М. Салтана, українську Мену, переплутали з білоруським Мінськом, який вперше згадується під 1067 роком. 1066 рік, слід вважати помилковим у зв’язку з неправильністю вираховування співвідношення між системами літочислення від створення світу, та Різдва Христового (6575 – 5508 = 1067). Якщо спільник литовського князя Свидригайла, християнізований мурза Урустай, дійсно походив з Мени, то 26 липня (4 серпня) 2013 року, райцентр Мена може сміливо святкувати 605-річницю з моменту першої писемної згадки! Роблячи висновок, слід зазначити, що численні етнографічні та історико-краєзнавчі розвідки, здійснені вченими, науковцями, етнографами, на жаль, так і дали точної відповіді на питання: скільки років місту Мена, та звідки походить його назва? Більш того, прикрі помилки, необґрунтовані гіпотези, що базувались на неперевірених даних, як показав час, вплинули на свідомість та ментальність жителів цього поліського регіону. Наявність низки версій, наукових та науковоподібних публікацій, лише заплутувала та консервувала процес об’єктивного висвітлення даної проблеми. Тому не дивно, що саме в наш час, постала необхідність детально проаналізувати та систематизувати науковий досвід, накопичений дослідниками минулого. Таким чином станом на початок другої декади XXI ст. проблема датування та топонімічного пояснення назви міста Мена вступила в нову фазу вивчення, який можна назвати періодом виправлення помилок, перегляду та переосмислення існуючих концепцій та точок зору. Цей період триває і дотепер…

Велике князівство Литовське і Руське 

У 50-60-х роках XIV ст., за часів великого князя Ольгерда, Київщина та Чернігово-Сіверщина були визволені від влади Золотої Орди та стали частиною Литовсько-Руської держави, яка поступово перетворювалася на одну з найбільших країн Європи.

Ніконовський літопис зазначає: «Того же лета 6914, месяца Іюля въ 26 день, приіде къ великому князю Василью Дмитреевичю на Москву изъ Брянска князь Литовскій Съшвитригайло Олгердовичъ служити, съ нимъже и владыка Брянскій Исакій, да съ нимъже князь Патрекъй Звенигородскій, да князь Александръ Звенигородцкій изъ Путимля, да князь Феодоръ Александровичъ, да князь Семенъ Перемішльскій, да князь Михайло Хотеевскій, да князь Уруста Менскій и бояре Черниговстіи и Брянстіи и Стародубстіи и Ярославскіе».

Події, описані в цьому уривку, були частиною міжусобної боротьби за великокняжий престол у Литовсько-Руській державі. Адміністративна реформа, ініційована великим князем Вітовтом, передбачала ліквідацію удільного устрою руських земель, а місцеві князі мали поступитися своїми посадами представникам литовської верхівки. Саме цей факт і занепокоїв еліту Чернігово-Сіверщини, яка в 1408 р., гуртуючись навколо двоюрідного брата Вітовта — Свидригайла, шукала підтримки в Московського князя Василія І, який був одружений з донькою Вітовта — Софією.

Саме місто Мена на початок XV ст. за масштабами було маленьким населеним пунктом — селом, а Урустай — сільським старостою. Рафаїл Зотов, посилаючись на твір XVIII ст. «Ядро російської історії», зазначає, що в ньому Урустай фігурує як «староста менський». Можливо, Урустай був асимільованим татарським мурзою чи представником роду князів Глинських.

З 1450-х років великий князь Литовський Олександр Казимирович надає міста й землі Чернігово-Сіверщини «для годування» князям-московитам, які попросили політичного притулку в Литві, тому що ворогували із великим князем Московським Іваном ІІІ. Але вже 1500 року ці князі, вчинивши державну зраду, переходять на державну службу до московського князя Івана ІІІ, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.

Велике князівство Московське 

Питання про Сіверщину залишалось одним з найгостріших моментів московсько-литовських відносин. У 1507–1508 роках відбулась ще одна московсько-литовська війна, але Литовсько-Руській державі вдалося повернути собі лише місто Любеч.

Лише в 1618 році, внаслідок походу на Москву військ Речі Посполитої, у складі яких воювали 20 тисяч запорозьких козаків на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, згідно з Деулінським перемир’ям, Чернігово — Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Чернігів став центром Чернігівського воєводства.

Річ Посполита 

За часів польської шляхти у XVII ст. в Мені була фортеця із земляним валом і стінами з дубових колод. Фортеця мала троє проїзних воріт, 12 башт. Фортеця стояла на березі річок Мени і Сидорівки, а з двох боків навколо неї був викопаний рів. У Менській фортеці був замок київського воєводи, православного сенатора Речі Посполитої, русина за походженням Адама Киселя.

На початку ХХ століття ще досить помітними були рештки рову, який оточував менську фортецю. Від музичної школи (колись це була школа імені Т.Г.Шевченка) до місця, де нині кінотеатр імені Богдана Хмельницького, чітко видно було поглиблення у ґрунті.[2]

Національно-визвольна війна 

У період національно-визвольної війни 1648–1654 повстанці Мени і околиць розгромили замок Адама Киселя, вигнали польських ставлеників і влилися у військо Б. Хмельницького. 1654 Мена стала сотенним містом Ніжинського, а перегодом Чернігівського полку.

За доби Гетьманщини Менська сотня мала свою символіку. Герб на печатці Менської сотні 1760-х — 1770-х рр. являв собою щит із зображенням кургана з квіткою (імовірно, безсмертником) на фоні зораного поля (поєднання безсмертної звитяжної слави і трудової ниви). Відома також давніша (1750-х рр.) печатка цієї сотні з типово «козацькою» геральдичною емблемою: у щиті — перехрещені стріла й шабля, над якими — кавалерський хрест.

1655 — Мена у володінні Василя Золотаренка — брата дружини Б.Хмельницького Ганни. Відомо, що Менська сотня підтримала заколот Пушкаря, але гетьман Іван Виговський штурмом оволодів містом і примусив пікдоритися законній українській владі.

Меняни займалися землеробством, вирощували тютюн. Звідси приказка — «Мена — столиця тютюна». Мена мала від польського короля Магдебурзьке право, вимушено підтверджене окремою грамотою московського уряду 1660, магістратуру й ратушу. В місті діяли ковальський, шевський цехи, розвивалося гончарство, відомі були вироби золотаря О.Радкова. Жваво велася торгівля. На весняному ярмарку продавалось товарів на 5000 крб, збиралися ще 2-3 інших ярмарки. На ярмарки приїздили російські і білоруські купці. Два рази на тиждень, у четвер і неділю, в місті були великі базари. Мена також була великим торговим складським пунктом.

Північна війна 1708–1711 

У жовтні 1708 року Мена опинилася в епіцентрі Північної війни. Передові частини шведських військ наближалися до Десни поблизу Макошина, коли менський сотник Гнат Сахновський перейшов на бік царя Петра І, що дозволило російській армії отримати перемогу. За це Петро І щедро віддячив Сахновському. Він передав йому в спадок «два сельца Величковку й Феськовку». Оригінал грамоти і тогочасний портрет Сахновського знаходяться досі в Сосницькому краєзнавчому музеї.

За переказами козацьких сіл, сотник Сахновський був багатим і жадібним — сховав свій скарб у «Куту» біля Остречі в «коморі», яку залили водою річки Мена, прокопавши канал.

Анексія Гетьманської України 

1782 — ліквідовано полковий устрій Гетьманської України та, відповідно, менську сотню, яка 70 років перед тим зрадила свого Гетьмана Іоанна Мазепу. Мена увійшла до складу Сосницького повіту Чернігівського намісництва, з 1797 р. стала волосним центром Малоросійської, а з 1802 року Чернігівськох губернії у складі Сосницького повіту.

У XVIII ст. в Мені ще діяла козацька школа, з XIX ст. — парафіяльна, 1868 — двокласне міністерське училище.

Восени 1873 року, коли через місто була прокладена залізниця, Мена стала станцією ІІІ класу.

Напередодні Першої світової війни в Мені діяло кілька невеликих підприємств, два парові млини, маслобойня, майстерня з виготовлення упаковки скляної тари і сушарня для тютюну. Виготовлялись килими, плахти і рушники.

Відкрито земські однокомплектні школи (1897, 1911 рр.) ремісниче училище, приватна жіноча прогімназія (1913 р.). У 1916 р. почала працювати гімназія, евакуйована з м. Калиш.

Діяв так званий «Кінський базар», що за колишньою «Чайною» розміщувався (де нині магазин «Майстер плюс»).

Було в Мені чотири храми. Окрім Олексіївської, що знаходилась у сквері трохи вглиб (нині — між магазином «Анастасія» та «ПриватБанком», якщо придивитися уважно на верхівки дерев у сквері, то можна помітити, що вони немов півколом стоять), також стояла Троїцька церква над озером у сквері біля нинішньої стоматполіклініки. У тому приміщенні, де нині магазин «Анастасія», колись капличка була. Туди гроб з померлими перед відспівуванням у церкві заносили. Ще один храм знаходився у кінці нинішньої вулиці Семашка. А четверта церква була на місці, де зараз магазин по вулиці Гагаріна, там і досі видно надгробок. На жаль, жодного з цих храмів не збереглося, вони були знищені більшовицькою владою.[3]

Українська держава 1917–1919 

1917 — встановлено владу Української Народної Республіки.

З весни до осені 1917 р. часто було двовладдя. В листопаді — грудні місто контролювала законна влада — Центральна Рада. У січні 1918 тут орудували банди Р.Берзіна, що просувався з Гомель на Бахмач. У Мені підривній групі комуністів вдалося організувати збройний заколот, що занурило місто у хаос і братовбивчу війну. У березні 1918 порядок у Мені встановили війська Гетьмана Павла Скоропадського. В січні 1919 до міста входить військо Боженка (так званий Таращанський полк).

Радянський режим 1921–1941 

1923 — селище міського типу, райцентр Сновської, а з 1925 року Конотопської округи. З 1932 р. — райцентр Чернігівської області. 1922 стверено першу сільськогосподарську артіль, в 1931 р. чотири колгоспи, в 1932 р. МТС.

1924 споруджено електростанцію. Діяли тютюново-ферментний завод, коноплезавод, дитячий будинок для безпритульних. В 30-і роки діяли дві початкові, семирічна і середня школи, 2 клуби, лікарня, диспансер. 1934 відкрито кінотеатр. 1939 почалася радіофікація.

У 1920 і 1931 роках Мену відвідав голова ВУЦВК Г.І.Петровський.

У місті розвивалися культурні установи. зокрема відкрито книгарню «Книгоспілки», про що згадує у своїх спогадах уродженець Менського району, відомий поет та перекладач Григорій Кочур:

…У тій Мені щойно відкрили книагрню “Книгоспілки”. Отам я купив і “Камену” Зерова, і його “До джерел”, і хрестоматію “За 25 літ”, і збірки Рильського, і перші збірки Тичини.

Голодомор 1932–1933 років 

Докладніше про Голодомор 1932–1933 років читайте в статті «Менський район».

Повоєнний період 

1966 Мена стало містом. В ній діяли плодоконсервний, маслоробний, комбікормовий заводи, завод сигаретних фільтрів, хлібозавод, цех Чернігівської дослідно-експериментальної фабрики лозових виробів, елеватор, комбінат побутового обслуговування, три загальноосвітні, музична і спортивна школи, лікарня, Будинок культури, два клуби, три бібліотеки, кінотеатр, краєзнавчий музей. В 1976 р. було створено зоопарк. В 1979 р. відкрито санаторій «Остреч», в 1990 р. дитячий табір «Казковий».

Відновлення державної самостійності 

За роки незалежності в місті відбулося ряд змін в соціально-економічному і культурному розвитку. Нині в місті діє 7 промислових підприємств, 2 сільськогосподарських підприємства і одне фермерське господарство, 96 підприємств малого бізнесу. 720 осіб займаються підприємницькою діяльністю. В місті працює 3 ринки, 2 торговельні майданчики, 45 магазинів, в тому числі 34 — приватні.

Працює гімназія, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, три дитсадки, спортивна і музична школи, Станція юних техніків, районний Центр дитячої та юнацької творчості. Функціонують районний Будинок культури, Центр культури і дозвілля молоді, два клуби, дві бібліотеки. При районному Будинку культури діє народний ансамбль пісні й танцю «Менщина».

Працює краєзнавчий музей, зоопарк. 1993 відкрито Менську районну художню галерею, новий кінотеатр.

У Мені діють 2 храми УПЦ Київського Патріархату — святого преподобного Олексія, людини Божої, та святого великомученика Юрія Переможця; 2 храми УПЦ (Московського Патріархату) — Свято-Троїцька церква та храм Різдва Богородиці.