content_col_mykolai

Вважається, що Свято Миколая – останній день у році, коли можна розрахуватися з боргами, адже сам чудотворець регулярно ділився з нужденними.

Колись господарі в цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали кращих коней і з піснями їздили навколо села, “бо треба знати, чи слизький сніг цього року випав”.

За легендами, Святий Миколай допоміг бідному вдівцю видати свою дочку заміж. За тамтешніми звичаями, вона не змогла б поєднати життя зі своїм коханим без приданого і роботи. Тому вночі Святий Миколай пробрався до бідної хатини і закинув через вікно у кімнату, де ночувала дівчина, шматок золота.

Так він поєднав серця коханих, а містом прокотилася чутка, що небесний ангел допоміг закоханим. Святий Миколай став приносити до будинків знедолених теплі речі, іграшки та їжу. І завжди під покровом ночі, щоб не бути впізнаним.

В деяких країнах Миколай має супутників. У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку згодом розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. В Чехії вірять, що святого супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. В Голландії діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в’їжджав у місто на коні у супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному облачанні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство.

З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.

Святий Миколай з помічником і чорти навколо них. Театралізоване дійство в Баварії, Німеччина (2007)

З Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словаччину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.

В Західній Європі, в часі Реформації, коли засуджувалося шанування святих, в протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив’язана до Різдва. Згодом, образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний та комерціалізований образ Санта Клауса.

В Україні подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала Польщі та Росії, традиційно католицькій та православній державах, де ні про яку Реформацію не було й мови.

З приходом на більшу частину українських земель радянської влади, святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася, адже ці землі належали СРСР значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише одна зміна поколінь, чого недостатньо для переривання традиції.

Сьогодня багато батьків намагаються повторити гарні справи Миколая і виконати найзаповітніші бажання своїх діточок. А дітки заздалегідь готують листи і чекають на диво!